Департамент з питань охорони здоров’я

Керівник департаменту

кандидат медичних наук

Сергій Убогов

Автобіографічна довідка про керівника департаменту

Навчався у  Запорізькому державному медичному університеті. Здобув освіту за спеціальністю “Фармація” та отримав диплом провізора-спеціаліста з відзнакою (2000). Навчався в інтернатурі та магістратурі при кафедрі військової фармації Української військово-медичної академії (УВМА). Отримав диплом магістра фармації з відзнакою та золотою медаллю (2002). Другу освіту здобував у Національному авіаційному університеті за фахом “Логістика”. Має диплом менеджера з логістики (2005). Протягом 2005‒2008 рр. навчався в очній ад’юнктурі УВМА. В подальші роки студіював цикли передатестаційної підготовки за фахом “Загальна фармація” та “Організація і управління фармацією”,  проходив цикли тематичного удосконалення та семінари-тренінги з актуальних питань фармації і медицини.  У 2013 р. пройшов атестацію на присвоєння вищої кваліфікаційної категорії, яку повторно підтвердив у 2018 р.

Захистив дисертаційну роботу “Наукове обґрунтування медикаментозного забезпечення військовослужбовців на основі концепції логістичного управління” та здобув науковий ступінь кандидата фармацевтичних наук (2008), отримав вчене звання доцента кафедри контролю якості і стандартизації лікарських засобів (2015). Працює над докторською дисертацією на тему: “Методологічні та прикладні засади інтегративної моделі забезпечення якості лікарських засобів на етапах реалізації і медичного застосування”. Учень заслуженого працівника освіти України, доктора фармацевтичних наук, професора Трохимчука Віктора Васильовича та заслуженого працівника фармації України, доктора фармацевтичних наук,професора Ветютневої Наталії Олександрівни.

Область науково-практичних інтересів
Якість лікарських засобів. Фармацевтичний менеджмент та логістика. Фармацевтична етика. Просвіта з питань здоров’я та лікознавства. Сприяння дотриманню етичних кодексів в сфері охорони здоров’я. Впровадження духовного/душпастирського піклування (капеланства) в закладах охорони здоров’я України.

Досвід експертаПротягом 2000–2009 років служив на посадах офіцера медичної служби Збройних Сил України: начальником контрольно-експертного відділу Центрального медичного складу Міністерства оборони України (2002–2005), науковим співробітником Науково-дослідного інституту проблем військової медицини (2008–2009). Майор медичної служби запасу.Після звільнення з військової служби працював завідувачем відділу охорони здоров’я РГ «Всеукраїнська Християнська Асамблея» (2009–2010), доцентом кафедри військової фармації УВМА (2010–2011), доцентом кафедри контролю якості і стандартизації лікарських засобів Національної медичної академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика (НМАПО) (2012–2018).З вересня 2018 р. обраний на посаду завідувача кафедри контролю якості і стандартизації лікарських засобів НМАПО.Брав участь у виконанні чотирьох науково-дослідних робіт у сфері фармації за такими напрямками:1. Науково-практичні підходи до нормування медичного майна (лікарських засобів, виробів медичного призначення, медичної техніки) в Збройних Силах України (2001–2002).2. Оптимізація інформаційного забезпечення управління військовим медичним складом (2006–2008).3. Організація зберігання медичного майна (лікарських засобів, виробів медичного призначення, медичної техніки) в Збройних Силах України (2008–2009)
4. Обгрунтування організаційно-методичних аспектів забезпечення якості лікарських засобів на етапах оптової, роздрібної реалізації і медичного застосування (з 2012 – дотепер). З вересня 2018 р. є керівником даної ініціативно-пошукової НДР.

На громадських засадах працював директором ГО «Інститут здоров’я та якості життя «ДоброЛік» (2014–2017), був членом Громадської ради при МОЗ України (2014–2017). З 2017 р. – голова ГО «Асоціація духовного піклування» (здійснює діяльність в сфері охорони здоров’я). У жовтні 2018 р. був обраний головою Громадської ради при МОЗ України з питань співпраці з ВРЦіРО.

Здобуває богословську освіту магістерського ступеня за спеціалізацією “Капеланство та психологічне консультування” в Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова (НПУ). Тема магістерської роботи: “Організаційні та правові засади впровадження капеланства в системі охорони здоров’я України”. Науковий керівник – професор кафедри культурології НПУ, доктор філософських наук, професор Остащук Іван Богданович.

АКТИВІЗАЦІЯ СПІВПРАЦІ ЦЕРКОВ З МОЗ
 20 липня 2018
АКТИВІЗАЦІЯ СПІВПРАЦІ ЦЕРКОВ З МОЗ
 

12 січня 2018 року МОЗ видало наказ № 57, яким було акцентовано на важливості забезпечення взаємодії, соціального діалогу та проведення консультацій МОЗ з представниками релігійних спільнот з питань формування та реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я.

Також цим наказом було визначено підрозділ МОЗ, відповідальний за взаємодію з Всеукраїнською радою церков та релігійних організацій (ВРЦіРО), оновлено склад Громадської ради при МОЗ з питань співпраці з ВРЦіРО.

До складу Ради увійшло 20 членів, з яких 15 – уповноважені представники Конфесій (релігійних організацій), 5 – представники громадських та благодійних організацій, що активно працюють у сфері забезпечення релігійних прав пацієнтів і медичних працівників та гуманізації сфери охорони здоров’я.

Щиро сподіваємося, що зазначене принесе свої добрі плоди у справі поліпшення стану духовно-морального та фізичного здоров’я українського народу!

Так, як наслідок вже 23 лютого відбулася зустріч ВРЦіРО з керівництвом МОЗ.

ЦЕРКВА І МЕДИЦИНА
 20 липня 2018
ЦЕРКВА І МЕДИЦИНА
 

19 липня 2018 р. пастир Сергій Убогов взяв участь в робочій зустрічі з підготовки до спільного засідання Комісії з питань соціального служіння ВРЦіРО та Громадської ради по співпраці з ВРЦіРО при МОЗ України, яка відбулася на території Михайлівського золотоверхого монастиря.

В роботі взяли участь представники УПЦ КП, УГКЦ, ЦХВЄУ, СВЦХЄВУ та ВСЦЄХБ. Основними питаннями, включеними до порядку денного засідання, що планується на вересень цього року, є:

  • вироблення юридично та науково обґрунтованої позиції ВРЦіРО щодо гендерної політики,
  • розгляд проекту положення щодо впровадження капеланства у системі охорони здоров’я України,
  • переобрання керівних органів Комісії та Ради тощо.

Роль християнських цінностей у формуванні особистості працівника охорони здоров’я

Нинішні проблеми охорони здоров’я України, насамперед, обумовлені не економічними і політичними труднощами, а духовними та моральними хворобами, що глибоко вразили представників галузі і всю охороноздоровчу систему. Сьогодні ми спостерігаємо втрату духовних цінностей та моральних стандартів, як у багатьох представників влади, керівників фармацевтичних компаній, лікувальних закладів, так і у рядових медичних та аптечних працівників, і, навіть, у самих пацієнтів. Бюрократизм, формалізм, безвідповідальність, непрофесійність, неякісна медична допомога, надмірна комерціалізація, корисливість, нечесність, обман, поширення фальсифікованих ліків, корупція, хабарництво, безпринципність, байдужість, черствість, грубість, цинізм, неповага до людей, на превеликий жаль, стали дуже поширеними явищами для української медицини і фармації. Все це не тільки гальмує процес реформування та розвитку галузі охорони здоров’я, а взагалі руйнує світоглядні підвалини, на яких вона має будуватися, наскрізь отруює її систему, нищить її духовно-моральний, інтелектуальний та професійний потенціал.


Шляхи вирішення проблеми. Проте, не завжди так було. «Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть» (Матв.5:7). Саме ці слова були основою діяльності лікарів доби Київської Руси, яка понад 1000 років тому разом із християнською вірою успадкувала високі християнські духовно-моральні цінності, що, зокрема, виявлялися у милосерді, співчутті та служінні ближньому, визнанні цінності життя кожної окремої людини. Служити людині означало служити Богові. Як наслідок, саме на базі християнських церков і монастирів почали відкриватися перші притулки та лікарні для бідних, сиріт і престарілих. Протягом X‒XVI століть монастирі і церкви були головними осередками поширення медичних знань та центрами надання духовно-психологічної і соціально-медичної допомоги. Вагому роль в історії вітчизняної медицини відіграли подвижники Києво-Печерської Лаври ‒ Антоній Преподобний, Даміан, Агапіт Печерський, Пімен Посник, які прославилися даром зцілення та сердечним, щирим, безкорисливим ставленням до хворих. Поряд із застосуванням цілющих трав та мазей, тогочасне лікування включало догляд, харчування, добре заспокійливе слово та релігійні обряди (молебень, помазання єлеєм, піст, сповідь). Приклади самовідданого християнського служіння у сфері медицини є і в більш пізній історії нашої країни. Варто тут згадати і сестер милосердя, і земських лікарів, і фронтових медиків, і видатних вчених медицини, і «святого лікаря» ‒ гуманіста-мораліста Теофіла Яновського, і архієпископа Луку (професора Войно-Ясенецького), і багатьох інших відомих та невідомих нам героїв на ниві служіння здоров’ю людей.


Враховуючи вищевикладене, можна стверджувати, що без повернення до культурно-історичних витоків вітчизняної медицини та її духовних, морально-етичних, християнських ідеалів, нам не вдасться побудувати сильну та дієву систему охорони здоров’я, не вдасться підняти нову генерацію високоморальних та високопрофесійних медичних і фармацевтичних фахівців. Поряд з фонендоскопом, хірургічним скальпелем, таблеткою та апаратом УЗІ, кожен медик і фармацевт має покласти у свою медичну валізу та аптечку набір «духовних ліків», таких як віра в Бога і вищу справедливість, любов і повага до ближнього, доброта, співчуття, милосердя, чесність, порядність, безкорисливість, скромність, глибока моральність і сумлінність, професіоналізм, відданість своїй справі, щира турбота про пацієнта, жертовність, готовність послужити нужденному.


Висновки. Таким чином, надзвичайно важливим та актуальним завданням для представників професійної спільноти, влади та всієї громадськості є всебічне сприяння поширенню християнських духовних і морально-етичних цінностей серед медичних та фармацевтичних працівників на всіх етапах їх підготовки та професійної діяльності.

Законодавчі аспекти запровадження душпастирської опіки в сфері охорони здоров’я України

Пропоную Вашій увазі мою статтю «Законодавчі аспекти запровадження душпастирської опіки в сфері охорони здоров’я України»,опубліковану в медико-філософському журналі «Інтегративна антропологія». Стаття написана в соавторстві: протоієрей о. Андрій Нагірняк, протоієрей о. Сергій Дмитрієв та О. П. Брацюнь.Важливою складовою забезпечення прав і свобод людини, а також гуманістичного, соціально-орієнтованого підходу до охорони здоров’я є впровадження заходів душпастирської опіки у сфері охорони здоров’я, що спрямовані на задоволення релігійних і духовних потреб пацієнтів, членів їх сімей, а також працівників закладів охорони здоров’я. Метою роботи є обґрунтування та розробка законодавчих положень щодо запровадження душпастирської опіки в сфері охорони здоров’я України.

Законодавчі аспекти забезпечення дотримання етичних норм у сфері охорони здоров’я

Пропоную Вашій увазі мою статтю «Законодавчі аспекти забезпечення дотримання етичних норм у сфері охорони здоров’я», опубліковану в медико-філософському журналі «Інтегративна антропологія», написану в соавторстві з Г. В. Гусевою.

Проблеми охорони здоров’я населення та діяльність, спрямована на збереження і зміцнення здоров’я, потребують постійної уваги з боку держави. Однією з передумов ефективного функціонування національної системи охорони здоров’я є неухильне дотримання принципів професійної етики і деонтології медичними та фармацевтичними працівниками. Дана вимога закріплена в пункті «г» статті 78 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», що зумовлено визначеністю охорони здоров’я як пріоритетного напряму державної політики та фактора національної безпеки країни. Тому створення ефективних, законодавчо закріплених механізмів забезпечення дотримання норм професійної етики працівниками охорони здоров’я — актуальне та важливе завдання вітчизняної медицини і фармації.

Мета даної роботи — обґрунтування та розробка пропозицій щодо законодавчого забезпечення дотримання етичних кодексів працівників охорони здоров’я України.

Жан Анрі Дюнан – людина, що створила «Червоний Хрест»

 
Людство веде війни практично без перерви. За даними американського вченого Роберта Дж. Джексона, озвученим ним в доповіді в 1997 році, після 1945 року на планеті було всього 26 мирних днів. Це характерно не тільки для 20-го століття, на який припало дві світові війни. Наша історія в принципі зіткана з військових конфліктів, тому що неозброєними засобами деякі протиріччя сильним світу цього вирішити просто не вдається.
На жаль, знаряддя вбивства країни розвивають з великим старанням, ніж способи допомоги постраждалим від нього. Одного разу побачивши страшні наслідки воєнного конфлікту, швейцарський письменник і бізнесмен Анрі Дюнан відкрив при церкві госпіталь, де надавав пораненим першу допомогу. Так зародився рух, який сьогодні переріс в Міжнародний комітет Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, який працює в усьому світі на принципах нейтралітету і неупередженості.
Біографія Жан Анрі Дюнана
Жан Анрі Дюнан народився в 1828 році в Женеві, його батько був заможним купцем і входив в правлячу раду міста. Віруючі батьки намагалися прищепити дитині не тільки підприємницькі навички, але й любов до людей. У 18 років Дюнан почав вивчати економіку. Вечорами студент відвідував хворих, бідняків та в’язнів у тюрмах, розмовляв з ними і намагався підтримати. Він хотів, щоб ці нужденні городяни не втратили віру в Бога і людей.
Після коледжу Дюнан пішов стажером у банк. Він вбачав у цьому добру можливість для того, щоб створити капітал і зайнятися власною справою. У 1859 році Анрі опиняється в Алжирі в якості службовця в представництві женевського банку. Тут він вирішує заснувати сільськогосподарське підприємство. У Дюнана є гроші, працівники та млин, але немає землі. Місцеві чиновники не дають йому дозволу на користування землею, так як нібито для цього потрібен дозвіл з Франції (Алжир тоді був французькою колонією).
Для вирішення питання Дюнану довелося їхати в Париж, але і там від нього відмахувалися, посилаючись на наявність таких повноважень лише у однієї людини – імператора, який був відсутній в даний момент в столиці. Анрі не здався і тут. Він почав шукати Наполеона III і з’ясував, що той відправився в Сольферіно. Дюнан поїхав за ним.
Битва при Сольферіно
У Сольферіно Наполеон III збирався разом з італійськими союзниками розгромити австрійські війська. Битва при Сольферіно стала найбільшим боєм Австро-італо-французької війни, яка йшла з 27 квітня по 12 липня 1859 року. У цьому конфлікті Франція і Австрія фактично вирішували, хто буде панувати над Італією, і австрійські війська в результаті були розгромлені.
Фінальною стала саме битва при Сольферіно, що обернулося жахіттям для австрійців. Учасниками битви стали майже 250 000 солдатів. Австрійська армія під командуванням свого імператора Франца Йосипа була нищівно розгромлена. Вона втратила 18 відсотків війська і відступила, звільняючи спірну Ломбардію.
Анрі Дюнан став випадковим свідком битви, і масштаби кровопролиття його вразили. Він побачив те, чого зазвичай не пишуть в підручниках історії. В результаті бою було вбито і поранено близько 40 000 чоловік, і Анрі відкрилося поле битви, суцільно засіяне мертвими людьми і кіньми. Він назвав це найжахливішим видовищем, яке може виникнути в людській уяві.
Кілька наступних днів Дюнан намагався допомогти пораненим в найближчому місті, і зрозумів всю недосконалість армійської медичної служби. Медиків тоді було дуже мало, і допомогти всім, хто потребує вони не могли. Безліч молодих чоловіків навіть з легкими пораненнями померло від голоду і виснаження просто тому, що зайнятися ними було нікому. Саме в цей момент Дюнан вирішив створити систему добровільних медичних товариств, що займалися допомогою пораненим у військових конфліктах.
 
Зародження руху
Ті кілька страшних днів перевернули життя Анрі Дюнана. Зустрітися з імператором так і не вдалося, але це його вже не хвилювало. Дюнан повернувся в Женеву і написав книгу «Спогади про битву при Сольферіно». У ній він натуралістично описав ти жахи, які стоять за військовими перемогами правителів, а також висловив ідею про створення добровільних товариств для допомоги пораненим.
Книгу прочитали, і вона поміняла світогляд багатьох людей. Дюнану почали писати з різних кінців Європи, і його ідеї стали наповнюватися життям. У 1863 році в Женеві зібралася міжнародна конференція, в рамках якої і був заснований МКЧХ. Його емблемою став швейцарський прапор зі зміненими кольорами – червоний фон замінили білим, а білий хрест став червоним. Релігійного сенсу в хресті від самого початку не було, але турки в ході російсько-турецької війни 1877-1878 років відмовилися користуватися таким символом, так як він нагадував їм про хрестоносців. В результаті з’явився червоний півмісяць.
У 2005 році представники Ізраїлю домоглися створення емблеми, яка влаштувала б і їх. Спочатку вони хотіли бачити на білому прапорі червону зірку Давида, але цю пропозицію відкинули. В результаті з’явився релігійно нейтральний червоний кристал. Офіційний статус є також у знака з червоним левом і сонцем – це національний символ монархічного Ірану. Втім, для самих поранених символіка навряд чи так важлива. Головне, щоб їм могли надати необхідну допомогу.
Червоний хрест як символ отримав масове поширення в СРСР. Їм в СНД досі активно позначають все, що пов’язано з медициною. Тут є певна суперечність, так як знак відноситься тільки до військового часу. Однак він настільки прижився, що про це практично не згадують.
У 1864 році була підписана Перша Женевська конвенція, положення якої значно полегшили долю поранених на війні. В майбутньому уряди різних країн підпишуть ще близько десятка Женевських конвенцій – вони до сих пір вважаються одними з найбільш стійких угод міжнародного права. Все це результати наполегливої ​​діяльності однієї людини – Анрі Дюнана.
Закінчивши справу життя
У 1867 році віддавший себе громадській діяльності Дюнан був оголошений банкрутом. Через матеріальні труднощі і розбіжності з іншими членами комітету Червоного Хреста йому довелося піти з поста секретаря. Однак ідея служіння його не залишила, і в 1870 році Анрі знову допомагає пораненим – почалася Франко-прусська війна (1870-1871). Саме тоді за пропозицією Дюнана з’являються солдатські медальйони, що полегшують упізнання тяжкопоранених і загиблих.
Ідеї ​​Анрі Дюнана часто випереджали час. Наприклад, він брався за створення міжнародної бібліотеки і виступав проти работоргівлі.
Останній публічний виступ Дюнана відбувся у Лондоні 1 лютого 1875 року. До того моменту він виявився жебраком, пішки мандруючи по Європі. Через якийсь час у Дюнана знайшлися родичі, які стали відправляти йому невеликі кошти, що дозволили громадському діячеві оселитися в Хайденском притулку. Там він і прожив до самої смерті.
У 1895 році про Дюнана згадали журналісти, так як його справа продовжувала розвиватися. Відділення Червоного Хреста до того моменту працювали в 37 країнах, а Женевська конвенція була підписана 42 державами. Інтерв’ю у Дюнана взяв Вільгельм Зондреггер, воно стало сенсацією і було передруковано провідними газетами по всьому світу.
У 1901 році Анрі Дюнану і Фредеріку Пассі, який створив пацифістську Міжнародну Лігу світу, привласнили першу в історії Нобелівську премію миру. Грошову складову цієї нагороди Дюнан відразу ж віддав на благодійність. Помер він в 1910 році. На надгробку Дюнана зображено стоячого на колінах людину, що подає воду пораненому солдату.